Сьогодні так бракує доброти!

У цілім світі її так не вистачає!

Не вистачає всім нам теплоти,

І людство свою людяність втрачає.

Повсюди війни, вбивства і брехня,

І діти-сироти, й тварини без притулку,

Аварії, теракти, смерть щодня…

Невже нема від цього порятунку?

А що, як нам усім почати з себе?

Добрішим трохи стати вже сьогодні,

Допомогти тому, кому це треба,

Нагодувати того, хто голодний.

Допомогти по господарству мамі,

Провідати бабусю у селі,

Учительку порадувати знаннями,

Сказати «Дякую» за хліб, що на столі.

Підтримати того, хто нині в скруті,

Зігріти добрим словом в час лихий,

Почути тих, хто не були почуті,

І Світ почує нас, - він не глухий.

Добрі слова так само, як і вчинки,

Потрібні і дорослим, і малим.

Вони, мов доброти зернинки,

Щоб сіять  мир і щастя на землі.

Як кожен з нас почне добро робити,

У світі стане більше доброти,

Тоді усім нам стане краще жити,

І запанує мир на всій Землі.

Пишаюся тобою, моя рідна,

Милуюсь, мов струмочком навесні,

Вслухаюсь,  як у пісню солов’їну,

Вдихаю, ніби квіти запашні.

Купаюся, як сонце в росах ранніх,

Тамую спрагу, як в дощах земля.

З тобою лину до часів прадавніх,

Й прийдешнє твоя мудрість окриля.

Збагачуюсь тобою знову й знову,

Хто я без тебе? Навіть не скажу.

Люблю найкрасивішу в світі мову,

Як цінний скарб її я бережу!

Вишиванка – символ України,

Дзеркало народної душі,

Рідних серцю кольорів краплини,

В квітах зашифровані вірші.

Вишиванка – пісня материнська,

Посмішок дитячих перепліт,

Сила роду, мудрість українська

І дідів прадавній заповіт.

Вишиванка – вічний оберіг

Від лихої думки, ока, слова;

Стежка, що на батьківський поріг

Повернутись допоможе знову.

Вишиванка – писанка чудова,

Доля України у віках,

Вишита нитками рідна мова,

Вишиті надії у квітках.

Ось знову в світ книжок порину,

Думками відлечу за небокрай.

Від всіх земних проблем я відпочину,

Буденне все розчиниться нехай.

Я сяду біля теплого каміну

І розпалю фантазії вогонь.

Поклавши нову книгу на коліна,

Потраплю у незвіданий полон.

Чашка гарячого чаю в руках,

Цікаві пригоди на сторінках…

І нехай увесь світ зачекає,

Поки я цю книгу дочитаю!

Наш рідний ліцей – найкращий у світі.

Розумні та творчі зібрались тут діти.

Усі  ліцеїсти – це дружна сім’я,

З гідністю носять це горде ім’я.

Щодня прикладаємо наші старання,

До знань проявляєм жагуче бажання,

До правди, до істини, світла іти,

Знаннями міцніти, душею рости.

Задатки, даровані Богом, цінуємо,

Кожного дня всі таланти шліфуємо.

З ранку до вечора в Храмі наук

Працюємо, не покладаючи рук.

Нам є в кого вчитись, на кого рівнятись,

До їхніх висот ми прагнем піднятись.

Це наші наставники, друзі, партнери,

Флагмани освіти, в роботі – піонери.

Ліцей - це розумна й весела планета,

І я не відкрию для когось секрету,

Що роки ліцею – найкращі роки,

Він в нашому серці на віки віків.

Якщо на душі у тебе гіркота,

Тоді тобі треба завести кота.

Наповниться щастям і радістю дім,

Печалі усі вмить забудуться з ним.

Щоранку кіт лагідно тебе вітає,

А ввечері першим з ліцею стрічає,

Треться об ноги, на руки стрибає,

Пісню муркоче, ковбаски чекає.

Ти візьмеш це чудо пухнасте в долоні,

Притулиш, як рідного, ніжно до скроні,

І стане так тепло і добре на серці,

Немов шоколадній у роті цукерці.

Щомиті кіт порцію щастя дарує,

Від суму лікує і просто чарує.

Та  тільки уроки робить заважає,

Бо в очі грайливо мені зазирає.

Прикраси з ялинки знімає, щоб гратись,

Або за клубочком по хаті ганятись.

А може й до сумки шкільної залізти:

А раптом не встигла котлету я з’їсти!

Та після всіх подвигів поряд лягає

І колискову свою починає.

Спокійним стає мого серденька стук.

Мурчання кота – мій улюблений звук.

Насипала снігу чаклунка-зима,

Радіє надворі мала дітвора.

Тендітна сніжинка в вікно заглядає,

Чарівно від подиху вітру кружляє.

Вона чистотою своєю дивує,

Довершено в вальсі зимовім танцює,

На сонці виблискує срібне вбрання,

Яке на хмаринці вдягнула зрання.

Хоч танець недовгий згори й до землі,

Танцюють веселі сніжинки малі.

Кружляють під музику вітру зимову,

Дарують землі і деревам обнови.

В чудеса я вірю й досі,

Хоч п’ятнадцять вже на носі.

Мрійно в небо поглядаю,

По веселці я гуляю.

Я обожнюю качелі,

Ластівок пісні веселі.

Разом до небес злітаєм,

Бо життя ми це кохаєм!

Снігу першому радію,

Вірю у Різдвяне диво,

Новорічну ніч чекаю –

Знов бажання загадаю.

Пишеться моя вже казка.

Сторінок невдалих в’язку

Вже не викинеш в сміття,

Бо назва казці цій – життя.